Коран є фундаментальною основою ісламської релігії і права та містить одкровення Аллаха Пророку Мухаммеду, тому вважається Словом Божим. З юридичної точки зору Коран має найвищу юридичну силу і будь-які інші джерела ісламського права, що суперечать Корану, є недійсними. Ісламське право представлено сунітським та шиїтським напрямами, кожен з яких містить власні правові доктрини та мазхаби (правові школи). Автори вбачаютьо серйозний недолік у вітчизняних дослідженнях ісламського права через відсутність досліджень шиїтської правової доктрини. Мета даної праці полягає у розкритті значення і ролі Корану в шиїтській юриспруденції. Тому задля досягнення поставленої мети була розглянута історія складання Корану. Оскільки Коран є основним джерелом права для обох напрямів, в цій статті було досліджено специфіку тлумачення Корану в шиїтській правовій доктрині. У цій роботі, використовуючи порівняльно-правовий метод, автори змогли порівняти відмінності в тлумаченні Корану між сунітськими та шиїтськими екзегетами. В наш час ісламське право переважно реалізується через фетви муджтахидів. Для досягнення цього рівня одними з необхідним умов є знання арабської мови, знання тафсирів і тавіля, знання скасованих та скасовуючих аятів, історії ниспослання аятів. Саме ці аспекти і будуть розглянуті в статті з наведенням їх короткої характеристики. В роботі особливу увагу приділено джерелам тлумачення Корану відповідно до правил шиїтської екзегези. Встановлено, що шиїтські екзегети визнають 6 джерел тлумачення. Однак перекладачі сунітів використовують більш широке коло джерел, включаючи методи аналогії та переваг. Ці самі методи частково визнаються шиїтами і можуть бути частиною такого методу як причина. Оскільки шиїтські правознавці не дозволяють використовувати особисту думку при прийнятті юридичних рішень, очевидно, що використання методів, заснованих на особистій думці, буде заборонено при тлумаченні Корану. Саме тому в шиїтській юриспруденції так багато уваги приділяється раціональним методам

Ключевые слова: Коран, ісламське право, шиїтське право, тафсир, екзегеза

Doi: 10.37635/jnalsu.27(4).2020.29-42