На шляху до соборності України (до 100‑річчя Акта злуки УНР із ЗУНР)

 В історії держави і права України є пам’ятні події, правові пам’ятки, значення яких повністю усвідомлюється лише з часом, особливо в нинішню добу активного державотворення. Тому у статті зроблена спроба короткого історико-правового аналізу державотворчих процесів на шляху до об’єднання українського народу та його земель з початком Української революції. Встановлено, що Українська Центральна Рада (далі – УЦР) була створена як організація парламентського типу. А для надання їй «характеру справжнього представництва всього організованого українського народу» було скликано багатолюдний Національний конгрес. Виявлено, що на даному конгресі і було визначено форму державного устрою України як національна-територіальна автономія. Конгрес, як повноважний представницький орган, «передпарламент», уособлював вже соборну Україну. Так була юридично вирішена історична проблема злуки обох частин України. Трудовий конгрес висловлював рішучий протест проти замахів на цілісність, самостійність і незалежність Української Народної Республіки. Він проголошував: «Український народ хоче бути нейтральним і в дружніх відносинах з усіма іншими народами», вказував на загрозу для республіки з боку «імперіалістів і совєтської Росії». Діяльність Центральної Ради визначали політичні партії соціалістичного спрямування: з 19 партій (українських, російських і польських), 17 називали себе соціалістичними. Акт злуки наочно показав безсилість спроб роз’єднати український народ, протиставити його різні частини в Першій світовій війні, примусити служити чужим для них цілям. Проте подальший, трагічний для України, перебіг подій і наслідки світової війни, затверджені Версальським договором 1919 р., надовго затримали фактичний процес об’єднання всіх українських земель. Історичний досвід застерігає: національні інтереси набагато вищі і важливіші за партійні чи корпоративні, розбудова в Україні правової, соціальної, демократичної держави вимагає політичної й духовної єдності всіх громадян