Одним із засобів забезпечення сталості та єдності судової практики є рішення Верховного Суду, в яких здійснюється відступ від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Чинне кримінальне процесуальне законодавство України чітко регламентує порядок здійснення такого відступу, який в цілому відповідає практиці Європейського суду з прав людини та міжнародним рекомендаціям у цій сфері. Проте вказаному порядку іманентні істотні особливості, що потребують наукового аналізу чинної процесуальної форми в даному її сегменті з точки зору її адекватності потребам у забезпеченні права кожного на справедливий суд та очікуванням суспільства щодо розумної прогнозованості судових рішень. З огляду на це, в межах даної наукової роботи здійснено дослідження категорій «єдність» та «сталість» судової практики як предмету забезпечення Верховним Судом. Для досягнення поставленої мети авторами використано комплекс сучасних загальнонаукових та спеціальних правових методів. У роботі розглянуто процесуальний порядок відступу Верховним Судом від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах; проаналізовано правову природу питання ієрархії правових позицій Верховного Суду. Встановлено, що ключовою ідеєю, яка втілена законодавцем у нормативну модель порядку відступу від висновку щодо застосування норми права, є те, що можливість такого відступу від висновку залежно від складу суду, в якому його було прийнято, надається суду у складі більшої кількості суддів Верховного Суду, що й зумовлює «вищий ступінь значення» такого висновку та застосування саме його в подальшій судовій практиці. Дослідження вказаних напрямів здійснено з урахуванням рекомендацій Консультативної ради європейських суддів, а також релевантної практики Верховного Суду

Ключевые слова: правова позиція; Касаційний кримінальний суд, сталість та єдність судової практики, ієрархія правових позицій Верховного Суду, висновок щодо застосування норми права

Doi: 10.37635/jnalsu.27(3).2020.128-141