Теоретико-правовий аспект обмеження окремих прав людини в умовах особливих правових режимів

У статті досліджуються окремі права людини, які можуть бути обмежені в умовах особливих правових режимів, що є актуальним в умовах сучасності, виходячи з наявності ситуацій надзвичайного стану або можливості їх існування в багатьох країнах світу. Мета роботи полягає у з’ясуванні теоретико-правових особливостей обмеження окремих прав людини, які можуть бути обмежені в умовах боротьби з розповсюдженням COVID-19, висвітленні характерних порушень з боку органів державної влади та місцевого самоврядування при застосуванні того чи іншого виду обмежень. Для досягнення поставленої мети у роботі використовується система методів наукового пізнання, зокрема загальнонаукові, приватні, а також спеціально-юридичні. Практична цінність дослідження полягає у висвітленні підстав та умов обмеження права на працю при відмові від обов’язкової вакцинації представників деяких видів професій. Так, спалах пандемії викликали відчутні потрясіння на ринку праці, що полягають у втраті роботи та заробітку, необхідності проходження додаткового домашнього навчання, неможливості підтримувати соціальні контакти. Все це посилює відчуття невизначеності працівників щодо епідеміологічних та клінічних аспектів пандемії, настання її економічних та соціальних наслідки. Зроблено висновок, що вибірковість обов’язковості вакцинації лише деяких працівників можна обґрунтувати з позиції фактичної рівності – вимоги, згідно з якою індивіди після процедури розподілу повинні опинитися в однакових умовах. Така вибірковість є виправданою з позиції права соціальними відмінностями, що витікають з їх положення у суспільстві як представників певної професійної спільноти та групи, залежності від соціального статусу, індивідуальних характеристик, які мають значення для визначення сутнісного змісту прав і свобод людини. Це пов’язано з тим, що за освітою, родом занять та професією люди не є рівними і подекуди виконання професійних обов’язків пов’язано з неможливістю: 1) припинення виконання соціальної функції індивіда; 2) неможливістю обмеження соціальної комунікації при виконанні професійних обов’язків.

Doi: 10.31359/jnalsu.29(2).2022.105-118