У статті досліджено ґенезу ідеї виправного покарання. Авторами проаналізовано концепції та погляди на мету покарання Платона, римських юристів, європейських гуманістів, а також англійських тюремних реформаторів XVIII ст. Актуальність цієї тематики для вітчизняної правничої науки зумовлена триваючою трансформацією підходів до визначення мети покарання, переглядом у зарубіжній пенології стратегій у сфері покарань і розробкою виправної політики, з огляду на нові цілі. Ерою виправного покарання, безумовно, стало XIX ст. Основою пенітенціарного дискурсу у цей період була упевненість, що за допомогою належного тюремного режиму, сегрегації, гуманного ставлення та духовної опіки неодмінно вдасться виправити засуджених. І хоча ідеї виправного покарання з’являються ще в античну добу та набувають свого практичного втілення в середньовічній християнській традиції європейських держав, в історіографії превалює думка про першість англійських та американських тюремних реформаторів у справі започаткування пенітенціарних систем. Неупереджений аналіз систем знань та відмова від методології ідеологічної заангажованості дозволили довести, що пенітенціарні системи XIX ст. лише розвинули моделі тюремної дисципліни, започатковані у попередні періоди. Насправді мало місце відродження античної патерналістської концепції виправного покарання, доповненої релігійною доктриною, що передбачала вплив не на тіло, а на душу правопорушника з метою покаяння, виправлення та, як наслідок, повернення в суспільство. У кінці XVIII ст. світська влада запозичить зазначені дисциплінарні моделі. Найбільш масштабно вони будуть реалізовані у виправних та пенітенціарних будинках в Англії у процесі тюремної реформи 70-90-х років і в подальшому стануть основою для формування пенітенціарних систем, які реалізовуватимуться на практиці у більшості країн світу упродовж XIX – початку XX ст.

Ключові слова: виправне покарання, в’язниця, покаяння, пенітенціарні системи, паноптичний нагляд, виправний заклад

Doi: 10.37635/jnalsu.28(3).2021.162-175