Методологія дослідження конституційно-правового статусу Українського народу

Актуальність теми «Конституційно-правового статусу Українського народу» вбачається, насамперед, у тому, що розуміння Українським народом своєї сутності, свого політико-правового становища, у контексті усвідомлення власної правосуб’єктності, принципів, повноважень, гарантій, тобто певних елементів, що включаються у зміст конституційно-правового статусу на сучасному етапі розвитку та розбудови України, як демократичної, соціальної та правової країни, є дуже важливим, доцільним та, для політичної, правової та інших систем будь-якої країни, системоутворюючим. Також варто зазначити, що означена проблема, незважаючи на її фундаментальність, основоположність, наукову перспективність, недостатньо доктринально опрацьована українськими науковцями. Це зумовлюється багатьма детермінантами, з яких найбільш наочними є два чинники. По-перше, домінуванням в українській юридичній науці доктринальних підходів, за яких не визнавалось існування конституційно-правового статусу Українського народу загалом. Вважалось, що правовим статусом можуть наділятися виключно тільки фізичні та юридичні особи. По-друге, українські вчені, традиційно, перевагу надавали дослідженню усталених інститутів, насамперед безпосередньої демократії, що прямо регламентовані у Розділ ІІІ Конституції України, тобто виборам і референдумам. Метою є з’ясування методологічної бази щодо вивчення конституційно-правового статусу Українського народу. На основі отриманих висновків та узагальнень розроблено методологічну основу для вивчення конституційно-правового статусу Українського народу.

Doi: 10.37635/jnalsu.28(4).2021.93-103