Напрямки оновлення спадкового законодавства України

Стаття присвячена проблемам оновлення спадкового законодавства. Метою роботи є обґрунтування перших кроків на шляху створення наукової концепції реформування спадкового права. Необхідність вдосконалення спадкового законодавства зумовлена низкою обставин: новими напрацюваннями доктрини спадкового права; правозастосовною практикою і проблемами, які виникають у судах при розгляді спадкових спорів; потребою адаптації вітчизняного законодавства до законодавства країн ЄС; врахуванням прагнень України до європейської спільноти. Домінуючими методами дослідження є компаративістський метод і метод моделювання, використання яких дозволило здійснити порівняльно-правовий аналіз спадкового законодавства зарубіжних країн і України та з’ясувати тенденції розвитку спадкового права, осмислити методи подолання проблем, які виникають. Виявлені особливості заповідальної дієздатності неповнолітніх. Висловлена думка, що правове регулювання відносин за участі постмортальних дітей та дітей, народжених за допомогою репродуктивних технологій, може вийти за межі спадкових. З урахуванням історичного досвіду визначено місце спадкового права в системі цивільного права. Обґрунтовано висновок про необхідність розширення свободи заповіту шляхом впровадження спрощених його форм: легалізації простої письмової форми заповіту, а за надзвичайних обставин – допустимість оголошення заповідального розпорядження в усній формі. З’ясовано правову природу секретного заповіту; змодельована норма заповіту з умовою. Запропоновано додаткові способи захисту прав заповідача, серед яких і звернення з позовом до суду про усунення від спадкування особи, яка має право на обов’язкову частку спадщини. Аргументовано положення, що підстави зменшення розміру обов'язкової частки спадкоємця необхідно конкретизувати в законі. Прийняття пропозицій, спрямованих на вдосконалення законодавства, сприятиме здійсненню та захисту спадкових прав. Загальний підсумок дослідження полягає у необхідності рекодифікації спадкового законодавства України з урахування позитивного досвіду країн континентальної Європи

Doi: 10.37635/jnalsu.27(1).2020.84-99