На сьогодні ні на міжнародному рівні, ні на регіональному рівні захисту прав людини чітко не зафіксовано що саме означає позитивний обов’язок держав захищати права людини. Так само і в доктрині немає єдиного погляду щодо цієї концепції. Досить тривалий час права людини розглядались як такі, що породжують так звані негативні зобов’язання держав утримуватися від порушень прав людини. Проте з розвитком міжнародного права прав людини дедалі більшого визнання набуває положення про те, що права людини породжують також позитивні зобов’язання держави вжити активних заходів для забезпечення цих прав. Зазвичай такі зобов’язання випливають з міжнародних договорів про права людини або від тлумачення міжнародних судових органів, які контролюють виконання відповідних міжнародних договорів. Тому надзвичайно важливим для доктрини та практики міжнародного права у сфері захисту прав людини є аналіз позитивних зобов’язань держави, закріплених у міжнародних договорах та практиці міжнародних судових органів. Метою дослідження є аналіз прав людини і позитивних обов’язків держави у контексті діяльності регіональних механізмів захисту прав людини. Серед загальнонаукових методів у роботі були використані метод аналізу та синтезу, метод дедукції, метод індукції, метод прогнозування, метод моделювання, метод аналогії та інші загальнонаукові методи. Ґрунтовне дослідження позитивних зобов’язань держави було б неможливим і без використання спеціальних методів вивчення і пізнання, які включають в себе порівняльно-правовий, історико-правовий, формально-юридичний та структурно-функціональний методи. Зокрема, одним з провідних методів дослідження став порівняльно-правовий метод, за допомогою якого була досліджена практика регіональних механізмів захисту прав людини. У статті надано огляд сучасного тлумачення позитивних зобов’язань держав. Зокрема, дослідження зосереджується на практиці Європейського, Міжамериканського та Африканського судів із прав людини у контексті застосування позитивних зобов’язань держави

Ключові слова: доктрина, соціальні права, Європейський суд, правовий механізм, міжнародне право

Doi: 10.37635/jnalsu.28(3).2021.27-35