Актуальність дослідження обумовлена тим, що правова аргументація, яка міститься у рішеннях українських судів, часто зазнає критики як слабка чи непереконлива. Допомогти вирішити актуальне завдання з покращення правової аргументації може загальнотеоретичне осмислення правозастосовчого аргументування як діяльності, що є метою даного дослідження. Для досягнення цієї мети використано низку підходів, а також загальнонаукових і спеціальних методів, зокрема: діалектичний підхід, загальнотеоретичний підхід, прагмадіалектичний підхід, метод аналізу законодавства, метод аналізу й реконструкції аргументувальної практики в судовому правозастосуванні. Виявлено ознаки судового правозастосовчого аргументування, а саме: діалогічність; інструментальність; стадійність; підпорядкованість правилам, встановленим у правовій системі; спрямованість його результату – правозастосовчої аргументації – на досягнення юридичних наслідків. Правозастосовче аргументування розглянуто як дискурсну діяльність, яку здійснюють певними способами й засобами. Простежено аргументування на різних стадіях правозастосовування. За результатами аналізу правил правозастосовчого аргументування у правовій системі України запропоновано вдосконалити виклад таких правил. Практична цінність цієї статті полягає у можливості окреслити напрями вдосконалення аргументувальної практики у правозастосовуванні: в її засобах, на різних його стадіях, у частині процесуальних правил здійснення аргументування для забезпечення відповідності правозастосовчої аргументації критеріям її оцінювання.

Ключові слова: діалогічний характер правозастосовчого аргументування, інструменти правозастосовчого аргументування, стадії правозастосування, юридична кваліфікація фактів, правила правового аргументування, критерії аргументованості судових рішень.

Doi: 10.31359/1993-0909-2022-29-4-15