У статті аналізується натуралістична інтерпретація прав людини, запропонована С. Головатим. Висвітлюються її вихідні положення та доводиться, що в ній нівелюється складний мовно-соціальний механізм, завдяки котрому права людини
отримують свою значимість. На обґрунтування наводяться аргументи соціального конструктивізму.

Ключові слова: права людини, соціальний конструктивізм, статусні функції прав людини, колективна інтенціональність