Удосконалення механізму законодавчого визначення правових наслідків відмови від прийняття спадщини

У статті досліджено особливості здійснення права на спадкування шляхом відмови від прийняття спадщини та правових наслідків такої відмови, а також визначено основні напрями удосконалення цивільного законодавства України у сфері спадкових відносин з метою приведення його норм до вимог правової визначеності. У статті використано загальнонаукові та спеціально-юридичні методи наукового пізнання, серед яких: порівняльно-правовий, філософський і функціональний методи, діалектичний і формально-юридичний методи пізнання, метод аналізу та синтезу. Встановлено, що на сьогодні правова модель регулювання спадкових відносин зазнає суттєвих перепон в частині її адаптації до сучасної судової та нотаріальної практики застосування спадкового законодавства в контексті здійснення права на спадкування. Обґрунтовано, що зміст права на спадкування розкривається через три основні правомочності, які породжують, змінюють або припиняють правовідносини окремого спадкоємця: прийняти спадщину, не прийняти спадщину, відмовитись від прийняття спадщини. При цьому кожна із зазначених правомочностей є правочином та індивідуальним актом, що здійснюється спадкоємцем особисто. Акцентовано увагу на необхідності розмежування відмови від прийняття спадщини та її неприйняття, що призводять до різних правових наслідків, оскільки у випадку неприйняття спадщини, особа має право за згодою інших спадкоємців, які прийняли спадщину, чи на підставі рішення суду про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини, подати заяву про прийняття спадщини. Натомість спадкоємець, який заявив про відмову від прийняття спадщини і протягом установленого строку не відкликав свою заяву, втрачає право на спадкування. Зважаючи на те, що спадкування за заповітом та спадкування за законом – це різні, самостійні види спадкування, та беручи до уваги відмежування на законодавчому рівні відмови від прийняття спадщини за заповітом від відмови від прийняття спадщини за законом, встановлено, що уположеннях ст. 1275 ЦК України, поруч з можливістю відмови від прийняття спадщини за заповітом і подальшого спадкування за законом, має бути водночас відображено, що відмова спадкоємця від прийняття спадщини за законом не позбавляє його права на спадкування за заповітом, складеним на його користь, якщо про заповіт не було відомо при відмові. При цьому обґрунтовано, що наявність у спадкоємця права на спадкування за заповітом за умови відмови від спадкування за законом не потребує визнання такої відмови недійсною, адже у даному випадку підстави недійсності такої відмови відсутні. Оновлення відповідних положень Книги 6 ЦК України сприятиме єдності судової практики та однаковому застосуванню спадкового законодавства у нотаріальній практиці.

Doi: 10.31359/jnalsu.29(2).2022.138-156