Вагомість кримінальних судових доказів

Статтю присвячено актуальній темі вагомості кримінальних судових доказів, яку в доктрині кримінального процесу України практично не досліджено. Законодавець, запровадивши 2012 р. це оцінне поняття (п. п. 1, 11 ч. 1 ст. 178КПК), не дав його нормативного тлумачення. У результаті виникла ситуація понятійної невизначеності, яка недоречна з огляду на вимоги засади верховенства права (ст. 8 Конституції України, ст. 8 КПК). Відтак метою розвідки є спроба сформулювати визначення поняття «вагомість доказів», а також запропонувати схему роботи юриста з визначення ознак цього діяльнісного феномену в ситуаціях ухвалення відповідних процесуальних рішень. Роботу написано на основі положень діяльнісної методології з використанням низки спеціальних методів: пошуково-бібліографічного; семантичного; формально-логічного; герменевтичного; історико-правового; порівняльно-правового (компаративістичного); функціонального аналізу; узагальнення. У статті сформульовано визначення поняття «вагомість доказів» як діяльнісної характеристики. Остання є результатом прагматичного логіко-юридичного оцінювання доказу ad hoc в рамках їхньої сукупності. Таким чином певний доказ виділяється завдяки приписуваній йому юристом більшої придатності слугувати переконливою доказовою основою процесуального рішення ніж інші наявні докази. Відтак обґрунтовується висновок, що поняття «вагомість наявних доказів» як їхня діяльнісна характеристика в заголовку цієї статті є «п’ятим елементом» структури поняття «кримінальні процесуальні докази» поряд з таким характеристиками, як «належність», «допустимість», «достовірність» та «достатність». Наводиться обґрунтування висновку, що запровадження законодавцем 2012 р. поняття «вагомість наявних доказів» відповідає вимогам доказової практики сучасного змагального процесу, а також ЄСПЛ.

Doi: 10.37635/jnalsu.28(4).2021.279-288