У статті досліджуються правові проблеми цифровізації у сфері екології у співвідношенні з відповідними процесами в економічній сфері. Головним дороговказом ефективності цієї діяльності є забезпечення сталого розвитку суспільства. З використанням низки наукових методів дослідження (діалектичного, формально-логічного, синергетичного, системного аналізу, прогностичного та інших) доводиться, що цифровізація в сфері охорони довкілля пов’язана з необхідністю вирішення проблем інституційного, інфраструктурного, екосистемного, автоматизаційного характеру. Водночас роль правового фактору тут є визначальною. Чинники цифровізації мають бути відображені як у стратегічних, прогнозних, програмних політико-правових документах, так і в нормативних актах поточного законодавства. Наголошується на основних проблемних ланках правової охорони довкілля, де цифровізація зможе забезпечити суттєвий економічний ефект. Це насамперед екологічний моніторинг, державний облік об’єктів та речовин, що шкідливо впливають на стан довкілля, ведення кадастрів природних ресурсів та деякі інші. Аналізуються перспективи впровадження цифровізації в регулювання природоохоронних відносин в розрізі окремих галузей господарювання, зокрема в лісовій галузі. Акцентуючи увагу на перевагах цифровізації, однак, не слід нехтувати й деякими негативними побічними ефектами цифровізації екологічної сфери. Йдеться, зокрема, про значне збільшення енергоспоживання при здійсненні цифровізації, що своєю чергою генерує зростання викидів CO2  й прискорює негативні зміни клімату. Підкреслюється, що найбільші загрози цифровізації несе кіберзлочинність і пов’язана з нею проблема захисту кіберпростору від посягань та іншого роду втручань. Доводиться необхідність на державному рівні напрацьовувати правові механізми державного регулювання цифровізації з урахуванням забезпечення кібербезпеки. Пропонуються зміни до чинного законодавства України, що мають забезпечити соціальне спрямування цифровізації, включаючи й сфери економіки та охорони довкілля.

Ключові слова: екологія; економіка; цифровізація; право; кібербезпека

Doi: 10.31359/jnalsu.29(2).2022.238-260