Запровадження поняття «сталий розвиток» у контексті конституційної реформи України

На шляху розвитку інтеграційних процесів Україна потребує комплексного та системного оновлення законодавчих та нормативно-правових актів в тому числі і Конституції України. Стаття присвячена обґрунтуванню основних принципів та практичних шляхів реалізації новітніх підходів до конституційно-правового забезпечення соціальних та гуманітарних перетворень в Україні в контексті світових тенденцій сталого розвитку, а також проблемі практичного впровадження конституційних основ існування Української держави. Зазначається, що стратегічним бажанням України є формування власного майбутнього на основі принципів сталого розвитку з метою впровадження європейських стандартів життя та досягнення провідних позицій у світі. Також відзначається відсутність якісних зрушень у здійсненні соціально значущих реформ, спрямованих на розробку принципово нових підходів до стратегічних напрямків соціально-економічного та політичного розвитку країни в короткостроковій перспективі в контексті реалізації Декларації тисячоліття, яка визначає всебічну систему цінностей, принципів та ключових цінностей згідно з трьома основними мандатами ООН: мир та безпека; розвиток; права людини. Зроблено висновок, що за два десятиліття з моменту офіційного введення поняття «сталий розвиток», воно вже вийшло із суто наукового терміну й широко застосовується світовим співтовариством (зокрема, в актах ООН) та вітчизняною політичною елітою не лише в нормативно-правових документах, а й у повсякденних комунікаціях. Актуальність започаткування конституційної реформи в Україні передбачає виправлення суттєвих недоліків, які з різних причин існують у Конституції, та звернення до різних інституцій у сферах вдосконалення механізму державної влади (форми правління); створення конституційних передумов для децентралізації; зміцнення незалежності та професіоналізму судової влади тощо

Doi: 10.37635/jnalsu.27(4).2020.53-65