Зобов’язання держави у сфері прав людини в умовах окупації

У статті досліджується поняття та умови військової окупації як виду міжнародного збройного конфлікту, який регулюється правом окупації, що є складовою міжнародного гуманітарного права (МГП) (Гаазького та Женевського права). Розкриваються елементи тесту «ефективного контролю», який дозволяє встановити стан окупації, а також його інтерпретація з урахуванням «теорії непрямого ефективного контролю», за якою держава-окупант може здійснювати ефективний контроль через «сурогатні» парамілітарні угруповання, якщо вони перебувають під її «загальним контролем». Доводиться, що зобов’язання держави стосовно поваги та забезпечення прав місцевого населення містяться як у праві окупації, так і у праві прав людини. Екстратериторіальна застосовність права прав людини у разі здійснення державою ефективного контролю над територією (частиною території) іншої країни підтверджена міжнародними трибуналами, моніторинговими органами ООН з прав людини, а також Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ). При цьому точна поведінка, яка вважається достатньою для виконання тих чи інших зобов’язань у галузі прав людини в ситуації військової окупації («моделі застосування»), має визначатися у світлі правового і практичного контексту, в якому функціонує окупаційна влада, з урахуванням можливості дерогацій. Обґрунтовується та демонструється на прикладах, що обсяг екстратериторіальних зобов’язань окупаційної держави залежить від типу зобов’язань (позитивні та негативні зобов’язання з прав людини), тривалості окупації (короткотермінова чи тривала окупація), а також видів прав людини (громадянські та політичні права versus економічні, соціальні та культурні права в контексті зобов’язань щодо поваги, захисту та забезпечення). Підсумовується, що застосування права прав людини до ситуації окупації забезпечує особам, які опинились на тимчасово окупованих територіях, додаткові інструменти, яких не пропонує МГП, передусім, можливість звернутися до міжнародного механізму захисту прав, зокрема до ЄСПЛ. При цьому держава, частина території якої окупована, на виконання своїх позитивних зобов’язань має всіма доступними засобами сприяти забезпеченню та захисту прав своїх громадян, які опинилися на тимчасово непідконтрольній території.