Проблема формування національних систем протидії біологічним загрозам у контексті глобального поширення COVID19 залишається актуальною для більшості держав світу. Залежність національних систем біобезпеки від якісних нормативних та інституційних національних і міжнародно-правових механізмів стає очевидною. Метою дослідження є розкриття особливостей правового режиму біобезпеки у контексті забезпечення національної та міжнародної безпеки. Під час дослідження використано діалектичний, формально-логічний, порівняльно-аналітичний, статистичний, герменевтичний методи. У характеристиці правового режиму біобезпеки першочергового значення набуває питання нормативно-правового врегулювання та упровадження інституційного контролю за виробництвом і використанням сучасних біотехнологій, генетичних ресурсів тощо. Здійснення такого контролю є винятково необхідним з початкового етапу лабораторних досліджень, у яких використовуються біологічні патогени. Відтак важливим у попередженні поширення інфекційних захворювань є нормативно-правова передбачуваність відкритість і прозорість лабораторних досліджень, які мають перебувати під реальним санкційним превентивним контролем завдяки ефективним інституційним механізмам. Іншим аспектом вирішення проблеми посилення нормативно-правових та інституційних спроможностей реагування на біозагрози є обґрунтованість виключна гуманітарна необхідність втручання у біологічне різноманіття, що має здійснюватися відповідно до існуючих міжнародно-правових принципів і правил. Застосування найбільш жорстких заходів контролю та санкцій у національній та міжнародно-правовій системах стосовно випадків викриття виробництва і використання біологічної зброї, насамперед, тих зразків, які можуть використовуватися у терористичній діяльності, суттєво підвищує ефективність забезпечення біобезпеки як складової національної та міжнародної безпеки в умовах глобальних трансформацій сучасного світового порядку. Національний та міжнародний правовий режим протидії біологічним загрозам має використовувати існуючу у світі правову модель забезпечення ядерної безпеки, з відповідним обмеженням неконтрольованих біологічних досліджень і виробництва, де використовуються патогенні організми. Практична цінність дослідження полягає у визначенні нормативно-правових та інституційних механізмів правового режиму протидії біологічним загрозам для забезпечення біологічної безпеки як складової національної безпеки.
біологічна безпека, біологічні загрози, біологічний тероризм, нормативно-правове забезпечення, національна та міжнародна безпека