Стаття присвячена класифікуванню рішень у кримінальному провадженні за критерієм обсягу виконуваних завдань та формулюванню характерних ознак їх різновидів. Запропоновано розуміння рішення в кримінальному провадженні як процесу (та результату) обрання й реалізації суб’єктом варіанту поведінки, спрямованого на виконання певного завдання у кримінальному провадженні. Підкреслено, що необхідним елементом структури рішення є завдання, на виконання якого воно спрямоване, що дає підстави класифікувати рішення за критерієм обсягу таких завдань. Установлено, що в доктринальних джерелах завдання (та рішення) за їх обсягом найчастіше поділяють на тактичні й стратегічні. Виокремлено та проаналізовано два підходи науковців до розуміння категорії «стратегічний» у криміналістиці. Підтримано розуміння стратегічних завдань як найбільш глобальних завдань, що постають перед окремими учасниками кримінального провадження. Розглянуто характерні ознаки, що дозволяють розмежувати тактичні й стратегічні завдання в кримінальному провадженні: природу їх походження, спрямованість, ступінь ситуативності, сферу та форми реалізації. Автор наголошує, що поділ рішень на стратегічні й тактичні не охоплює всього масиву випадків, коли учасники кримінального провадження мають здійснювати усвідомлений вибір варіанту своєї поведінки. На основі цього виокремлено й охарактеризовано оперативні рішення, які за обсягом виконуваних завдань є менш масштабними порівняно з тактичними. Надано загальну характеристику оперативних, тактичних і стратегічних рішень у кримінальному провадженні, продемонстровано зв’язки між ними. Визначено, що подальші перспективи наукових пошуків у даній сфері пов’язані зі з’ясуванням ролі доказів (доказової інформації) у механізмі прийняття різних видів рішень у кримінальному провадженні.
завдання кримінального провадження, обсяг завдань, досудове розслідування, судовий розгляд, класифікація рішень у кримінальному провадженні, стратегічні рішення, тактичні рішення, оперативні рішення.