Теоретичні засади застосовування доктринальних винятків із правил недопустимості до висновку судового експерта

Стаття присвячена проблемі допустимості похідних доказів у кримінальному процесі. Актуальність теми зумовлена наявністю правових і репутаційних ризиків для системи судової експертизи внаслідок зловживання винятками з загальних правил недопустимості. Мета роботи – дослідити явище перетворення (зокрема, проведенням експертизи), недопустимих доказів у допустимі, уточнити межі ефекту Evidence Laundering (“відмивання доказів”) в українському правничому контексті та запропонувати його до введення в науковий обіг як самостійної категорії, що позначає навмисне застосування доказової інформації, першоджерело якого є процесуально недопустимим. Цією метою зумовлені обрані методи дослідження – загальнофілософські (аналіз, синтез, індукція, абстрагування) і спеціально-юридичні (догматичний, порівняльного правознавства і системного тлумачення). Встановлено, що за КПК України лише докази, отримані з істотним порушенням прав і свобод людини, здатні “отруювати” похідні. В інших випадках виникає автономність: якщо первинний доказ недопустимий, але здобутий без істотного порушення, його похідні можуть залишатися процесуально прийнятними. Доктрина fruit of the poisonous tree інтерпретується як процесуальний аналог матеріально-правових уявлень про причинно-наслідковий зв’язок (conditio sine qua non, альтернативна та кумулятивна причинність). Це дозволяє пояснити, чому не кожне порушення автоматично “заражає” похідні докази, а також чому винятки американського права (inevitable discovery, independent source, attenuation, good faith exception) є прикладами “послабленого” або “перерваного” причинного ланцюга. Критика inevitable discovery демонструє небезпеку підміни фактичного причинного зв’язку гіпотетичним, що є застосуванням специфічної форми припущення, на яке спирається, зокрема, сторона обвинувачення. Окремо розглянуто ситуацію передачі результатів незаконних обшуків добросовісному процесуальному “набувачу”, яку Levine, Turner, Wright (2016) називають Evidence Laundering. Аргументовано його більш широкий вжиток: для позначення будь-якої трансформації хибного доказу в інший процесуальний об’єкт. Така видозміна впливає й на правову природу, прийнятність доказу, дозволяючи йому залишатися в процесі попри “отруєність” первинного джерела. Наголошено, що процесуальна допустимість доказів є не абсолютною властивістю, а результатом оцінки у визначений момент і визначеним суб’єктом. Судова експертиза, перебуваючи на межі між похідним і самостійним доказом, відіграє ключову роль у забезпеченні балансу між перевіркою, дослідженням і оцінкою доказів. 

 

Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License

допустимість доказів; процесуальна причинність; доктрина fruit of the poisonous tree; судова експертиза