Метою статті є прояснення співвідношення концепцій верховенства права і надзвичайного стану в контексті питання про природу права та його співвідношення із силою. Актуальність теми зумовлена потребою в переосмисленні ідеї верховенства права та його меж в контексті сучасних викликів, зокрема в умовах пандемії. Дослідження має міждисциплінарний характер, що полягає в поєднанні юридичної, філософсько-правової та історико-філософської перспектив з використанням методів філософсько-правової рефлексії, порівняння, аналізу й синтезу та історико-філософської реконструкції. Прояснення співвідношення верховенства права і надзвичайного стану здійснюється у три кроки. Спершу експліковано засадничу ідею верховенства права, яка об’єднує численні його інтерпретації: право розглядається як антитеза свавіллю сильного. Відповідно верховенство права виявляється вимогою, іманентною будь-якій правовій системі. Водночас підкреслено внутрішню обмеженість верховенства права, пов’язану з нормативною природою останнього, яка з неминучістю зумовлює необхідність балансування верховенства права і справедливості і радикалізацією якої покликана до життя ідея надзвичайного стану. Другу частину статті присвячено критичному аналізу теорії надзвичайного стану, яка, на противагу ідеї верховенства права, ототожнює право і силу, а зрештою, і заперечує право як таке, підносячи безправ’я до норми. Насамкінець, на третьому кроці проаналізовано три підходи до співвідношення верховенства права і надзвичайного стану: 1) пріоритет надзвичайного стану, 2) слабку версію пріоритету верховенства права і 3) сильну версію пріоритету верховенства права. Зроблено висновок, що фундаментальна опозиція між верховенством права і надзвичайним станом унеможливлює їх несуперечливе поєднання, а відповідні спроби завжди виявляються компромісом не на користь першого. Натомість, на думку авторів, варто визнати обмеженість самого права, не полишаючи водночас дискурсу верховенства права та засадничих для нього підстав
природа права, право і сила, права людини, надзвичайна ситуація, стан виключення