Зарубіжний досвід конституційно-правового регулювання обмеження прав людини в умовах надзвичайного та воєнного станів

У статті досліджуються зарубіжний досвід конституційно-правового регулювання обмеження прав людини в умовах надзвичайного та воєнного станів в Македонії, Вірменії, Білорусії, Молдавії, Грузії Латвії, Литві, Албанії, Азербайджані, що є актуальним в умовах сучасності, виходячи з наявності локальних воєних конфліктів, ситуацій надзвичайного стану або можливості їх існування в багатьох країнах світу. Мета роботи полягає у проведенні аналізу тексту та змісту конституцій зарубіжних країн для з’ясування та розтлумачення підстав обмеження прав і свобод людини і громадянина в умовах надзвичайного і воєнного станів. Для досягнення поставленої мети у роботі використовується система методів наукового пізнання, зокрема загальнонаукові (аналізу, синтезу), приватні (порівняльний, кількісного й якісного аналізу, апроксимації), а також спеціально-юридичні (формально-юридичний, порівняльно-правовий). Практична цінність дослідження полягає у виявлені чотирьох переважаючих тенденцій в конституціях зарубіжних держав до порядку визначення обсягу обмежень прав людини в умовах особливих режимів: 1) закріплення в конституціях вичерпного переліку прав і свобод, які не можуть бути обмежені  в період надзвичайного та воєнного стану; 2) закріплення в конституції вичерпного переліку прав і свобод, які можуть бути обмежені з метою захисту прав людини, демократичного устрою держави, громадської безпеки, благополуччя населення та моральності; 3) поєднання двох перших варіантів закріплення обмежень в тексті Конституції; 4) закріплення у текстах конституцій можливості обмеження органами державної влади прав і свободи особистості в умовах особливих правових режимів в інтересах національної безпека без вказівки на конкретні права і свободи, які можуть бути (або не можуть бути) обмежені

надзвичайна ситуація, правовий режим, обмеження прав людини, національна безпека, громадський порядок, демократичний устрій