В загальному механізмі забезпечення єдності судової практики особливе місце посідає інститут відступу від правових позицій Верховного Суду, що вирішує питання як виправлення раніше допущених передчасних підходів до тлумачення норм права, так і динамічного розвитку правозастосування. На доктринальному та нормативному рівні відсутня єдність щодо можливості такого відступу нижчими судами. Метою дослідження є розробка оптимальної нормативної моделі механізму відступу від правових висновків Верховного Суду, яка б забезпечувала баланс між незалежністю суду та єдністю і сталістю судової практики. Методологічну основу дослідження склали загальнонаукові та спеціальні методи, а саме: діалектичний, системний, формально-юридичний та логічний методи. Авторами охарактеризовано соціально-правову значимість інституту відступу від правової позиції Верховного Суду та акцентовано увагу на необхідність його докладного обґрунтування. Проаналізовано нормативну концепцію, закладену в чинному законодавстві України, що дозволяє здійснити відступ від правової позиції Верховного Суду лише самим Верховним Судом за чітко визначеним механізмом. Наголошено, що з огляду на важливість дотримання незалежності суду суб’єктом відступу гіпотетично може будь-який суд нижчої інстанції, який реалізує суддівський розсуд при прийнятті рішення за результатами розгляду кримінального провадження. Встановлено, що оптимальна модель формули прецеденту в Україні вбачається у передбаченій законом обов’язковості дотримання судами нижчих інстанцій правових висновків, викладених у рішеннях Верховного Суду, із можливістю вмотивованого відступу суду від цих правових висновків та за умови відповідності такого відступу певній сукупності стандартів інтелектуально-праксеологічного характеру. Авторами запропоновані напрями удосконалення нормативного регулювання рівня обов’язковості правових позицій Верховного Суду та процедури відступу від них).
судова практика, правова позиція Верховного Суду, відступ від правової позиції, єдність, суддівський розсуд, прецедент