Стаття присвячена новому в сучасному праві юридичному явищу – банкрутству держави. Метою статті стало дослідження того, чи можуть бути ефективними для цілей вирішення проблем суверенних боргів ті форми розв’язання заборгованості приватних осіб, що застосовуються в межах законодавства про банкрутство. У цьому контексті досліджено питання прийнятності застосування приватноправового інструментарію до відносин за участю держав – суб’єктів міжнародного права. При проведенні дослідження автором було використано такі загальнонаукові методи як історичний (виявлення фактів і їх опису), теоретичні (аналізу, узагальнення, пояснення, класифікації), а також системний та функціональний. У статті звернено увагу на недоліки так званого небанкрутського способу врегулювання заборгованості держави, що може стати основною для проведення подальших досліджень з удосконалення механізмів реструктуризації боргів держави. Окремо було досліджено питання концептуального бачення інституційної основи банкрутства держави, що становить одну з найсуттєвіших вад на шляху до завершення оформлення системи вирішення суверенних боргів. Найголовнішим висновком проведеного дослідження стало те, що долання зазначених складнощів із використанням досвіду застосування процедур, що використовуються в корпоративному банкрутстві, допоможе прийти до ухвалення узгодженого міжнародного інструменту, скоріше за все міжнародного договору. Це допоможе швидко та ефективно розв’язувати тимчасові проблеми повернення державами боргів кредиторам.
дефолт, корпоративне банкрутство, Міжнародний валютний фонд, неспроможність, реструктуризація боргів, суверенний борг