У статті досліджено й обґрунтовано понятійно-категорійний апарат, що використовується для вивчення злочинності у сфері радіоекологічної безпеки. Розгляд і визначення на загальнотеоретичному рівні основних ознак злочинності, а також аналіз найбільш поширених і застосовуваних наукових підходів до розуміння категорій «радіоекологічна (ядерна та радіаційна) безпека» дозволило сформулювати, надати опис і пояснення специфічним кримінологічно-значущим інтегруючим ознакам, що ідентифікують злочинність у сфері радіоекологічної безпеки як окремий вид злочинності (у межах екологічної злочинності) та відрізняють її від інших видів. Такими ознаками є: найвищий потенційний рівень небезпечності із усіх видів злочинності; злочинність у сфері радіоекологічної безпеки є проявом дисфункції відповідних соціальних інститутів, тобто системи зв’язків та соціальних норм, що об'єднує соціальні практики щодо використання ядерної енергії, поводження з радіоактивними матеріалами та іншими джерелами іонізуючого випромінювання для забезпечення виробничих, соціальних та інших потреб держави; релятивність (соціальний конструктивізм). Запропоновано авторську дефініцію злочинності у сфері радіоекологічної безпеки як небезпечного, релятивного, соціального феномену, що є різновидом екологічної злочинності та знаходить прояв у інституційних, передбачених законом про кримінальну відповідальність соціальних практиках щодо використання ядерної енергії, поводження з радіоактивними матеріалами та іншими джерелами іонізуючого випромінювання. Дефініція містить опис основних характеристик досліджуваного феномену як системного об’єкту кримінологічного аналізу та охоплює в абстрактному вигляді ті кримінологічні ознаки, що надають можливість формування гносеологічних передумов для подальшого емпіричного дослідження злочинності у сфері радіоекологічної безпеки
злочинність у сфері радіоекологічної безпеки, ядерна та радіаційна безпека, кримінологічне дослідження, Кримінальний кодекс України, кримінальні правопорушення, кримінальна відповідальність.