Належність доказів чи належність доказівних фактів у вітчизняному кримінальному процесі: до якого ж берегу пристати?

Автори статті обґрунтовують положення, згідно з яким визначення належності доказів залежить від тлумачення поняття «процесуальний доказ». У чинному Кримінальному процесуальному кодексі України (КПК) відсутній єдиний підхід із даного питання. У ст. 84 КПК збережено спрощене й неповне формулювання доказів як матеріальної субстанції, успадковане від радянського кримінального процесу, творцями якого в рівній мірі визнаються органи кримінального переслідування та суду. У запропонованій нормативній дефініції також залишається відкритим питання, за допомогою яких засобів слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд установлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доведенню. Таке уявлення про докази, на жаль, до цього часу залишається домінуючим у правозастосовній діяльності й наукових розвідках. Із цієї причини належність доказів сприймається як їх іманентна властивість природничого продукту, а не як результат логічної діяльності. У зв’язку з цим у статті дається критична оцінка визначення належності доказів у ст. 85 КПК і відповідно в сучасних наукових джерелах. Згідно Концепції реформування органів кримінальної юстиції, затвердженої Указом Президента України від 08.04.2008 № 311/2008 у п. 2 ст. 23 КПК на рівні засади кримінального процесу закріплена вимога про те, що «не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду …». Виходячи з такого тлумачення доказів, автори обґрунтовують тезу про те, що формування належності доказів слід розглядати як процес і результат, що бере початок в стадії досудового розслідування й фіналізується в судовому розгляді. Базовою основою такого методологічного підходу є те, що належність доказу в першу чергу пов’язана з слідами події вчиненого кримінального правопорушення, встановлення їх системних взаємозв’язків шляхом пізнавальних, логічних, психологічних і юридичних операції, які забезпечують формування належності доказових фактів як засобів установлення пошукових фактів.

докази, доказівні факти, досудове розслідування, належність доказів, орган досудового розслідування, прокурор, слідчий, судовий розгляд, факти й обставини, що мають значення для кримінального провадження