Другий осьовий час у добу штучного інтелекту: трансформація правової парадигми

Сучасний етап розвитку людства характеризується глибинними цивілізаційними зрушеннями, пов’язаними зі стрімким розвитком штучного інтелекту, цифровізацією всіх сфер суспільного життя та кризою легітимності традиційних правових інститутів. Ці процеси ставлять під сумнів стійкість класичної універсалістської парадигми права і прав людини, сформованої в епоху першого осьового часу, та актуалізують потребу в переосмисленні нормативних засад сучасного права. Метою статті є з’ясування можливості інтерпретації сучасності як «другого осьового часу» (за аналогією з концепцією Карла Ясперса) та визначення характеру трансформації правової парадигми – від індивідуально-універсалістського розуміння права до постгуманістичної моделі. У дослідженні застосовані історико-філософський метод, метод теоретичного моделювання та компаративного аналізу з метою системного, міждисциплінарного осмислення гіпотези про «другий осьовий час» та її практичного впровадження в понятійно-категоріальний апарат теорії права. Обґрунтовано гіпотезу про формування «другого осьового часу», що проявляється в переході від індивідуальної моральної автономії до колективної етики. Доведено, що право зазнає трансформації від універсалістської природно-правової парадигми до постгуманістичної моделі, яка охоплює регулювання автономних рішень штучного інтелекту, визнання прав майбутніх поколінь та потенційно нелюдських суб’єктів. Наукова новизна полягає в обґрунтуванні постгуманістичної еволюції права як складової цивілізаційного осьового зсуву та у формуванні теоретичних засад переосмислення джерел нормативності в умовах цифрової взаємозалежності. Результати дослідження можуть бути використані для розвитку теорії права, а також для формування концептуальних підходів до правового регулювання штучного інтелекту в Україні та Європейському Союзі.

другий осьовий час; штучний інтелект; постгуманістична парадигма права; регулювання автономних рішень