Цифрова реальність як об’єкт правового регулювання та правові виклики в постгуманістичну епоху

У статті висвітлено особливості цифрової реальності, які полягають у тому, що юридично значущі дії в цьому середовищі можуть відбуватися незалежно від фізичної присутності особи та традиційних форм волевиявлення. Наприклад, створення електронного документа, його підписання електронним підписом або передача даних через цифрові платформи набуває правової значущості та стає підставою для виникнення прав і обов’язків учасників відносин. Такі процеси вимагають правового оформлення та визначення правового статусу суб’єктів, які здійснюють дії в цифровому середовищі. Наголошується на тому, що до основних об’єктів правового регулювання в цифровій реальності належать електронна інформація, цифрові сліди користувачів, персональні дані та цифрові ідентичності. Забезпечення захисту цих об’єктів визначає правовий статус учасників цифрових процесів, а також рівень їхньої відповідальності за порушення встановлених правил і норм. Функціонування таких об’єктів можливе лише за умови поєднання технічних, організаційних і правових механізмів, що забезпечують належну інформаційну безпеку, конфіденційність даних та їх достовірність. У рамках статті ставиться ціль продемонструвати, як цифрова реальність породжує нові види правових відносин, які раніше не існували у класичній юридичній практиці. До таких відносин належать правовідносини, що виникають у сфері електронних сервісів, обміну даними у хмарних системах, функціонування цифрових платформ та використання алгоритмічних механізмів, здатних виконувати юридично значущі дії. Ці відносини характеризуються високою динамічністю, швидкістю змін і транснаціональним характером, що потребує узгодження норм на національному та міжнародному рівнях. Демонструється трансформація класичного погляду на суб’єктів правових відносин, коли фізичні особи, юридичні особи та державні органи набувають специфічного правового статусу. Фізичні особи отримують цифрову правосуб’єктність, яка проявляється у здатності користуватися електронними сервісами, здійснювати дії в цифровому середовищі, підтверджувати ідентичність за допомогою електронного підпису або інших цифрових атрибутів. Юридичні особи й органи державної влади виступають як оператори, адміністратори та розпорядники інформаційних ресурсів, що накладає на них обов’язки щодо забезпечення інформаційної безпеки, конфіденційності та захисту персональних даних. За результатом дослідження зроблено висновок, що в постгуманістичну епоху особливого значення набуває захист персональних даних, приватності та цифрової автономії як основних елементів правової суб’єктності у цифровому середовищі. Обробка великих обсягів інформації алгоритмами, автоматизовані системи ухвалення рішень та активна роль цифрових платформ створюють потенційні ризики порушення прав людини. Забезпечення контролю над персональними даними, право на прозорість алгоритмічних рішень, можливість оскарження та захист автономії користувача є критично важливими для збереження рівноваги між технологічним прогресом та правами людини.

права людини; цифрова реальність; постгуманістична епоха; електронний документ; персональні дані; цифрові правові відносини; цифрові технології; цифрові платформи