Дезінформація як прояв порушення права на доступ до інформації

Актуальність наукового дослідження обумовлена тим, що право на доступ до інформації являється одним із конституційних прав людини і за його порушення винні особи притягуються до відповідальності. Як приклад таких порушень було зазначено: необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом, ненадання відповіді на запит на інформацію, ненадання інформації, неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання недостовірної інформації призводять до негативних наслідків та ін. Окремим пунктом дослідження стало твердження, що медична інформація про стан здоров’я належить до конфіденційної, але відсутність знань своїх прав (можливість здійснити фотофіксацію своєї медичної картки), а інколи – брак часу (за станом здоров’я) перешкоджає реалізації права на інформацію. Акцентовано увагу на тому, що одним із способів протидії та боротьби із наслідками дезінформування (які завжди є негативними) є підвищення медіаграмотності суспільства, оскільки люди не завжди є обізнаними в своїх правах і не можуть їх відстоювати. Зазначено, що одним із аспектів у забезпеченні реалізації права на інформацію є уточнення певних категорій, а саме: «недостовірна», «неправдива», «неперевірена», «недобросовісна» «дезінформація» та ін. Наголошено на тому, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, необхідно визначати характер такої інформації та з’ясовувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням. Визначено проблемний аспект щодо використання категорії «недостовірна інформація» у Цивільному кодексі, зокрема, а самого визначення даного типу інформації в ньому не закріплено. Тому виникає потреба звернення до інших документів, щоб здійснити його тлумачення. Також аргументовано судження про норму, яка міститься в ст. 31 Цивільного кодексу, а саме те, що суб’єкти владних повноважень є позивачами у справах про захист честі, гідності та ділової репутації. Неточність полягає в тому, що дане право гарантується лише для суб’єктів владних повноважень, а не просто пересічних громадян та іноземців. Увагу також приділено використанню категорії «недобросовісна», але чітке визначення якої також відсутнє. Запропоновано авторське розуміння: «недобросовісна інформація» – інформація, що вводить або може ввести в оману запитувачів інформації, завдати шкоди особам, державі чи суспільству внаслідок неточності, недостовірності, неправдивості, двозначності, перебільшення, замовчування, порушення вимог щодо часу, місця й способу розповсюдження. В юридичній площині окремого терміну «неперевірена інформація» нема, натомість є поняття «недостовірна інформація», водночас зазначено, що це не одне й те саме. Визначаючи відмінності «дезінформації» та «недостовірної інформації», було наголошено на тому, що перша є створеною цілеспрямовано (умисно) з метою завдання шкоди/вигоди, яка може мати як економічний, так і політичний та інший характер. Дезінформація завжди є оманливою, маніпулятивною та неправдивою інформацією, яка може поширюватися як абсолютна вигадка або реальні факти, перекручені чи зманіпульовані.

права людини, дезінформація, доступ до публічної інформації, недостовірна інформація, неправдива інформація, фактчекінг