Особливості допиту конфідентів: прогалини нормативно-правового регулювання та аналіз зарубіжного досвіду

У статті проаналізовано практику зарубіжних країн щодо допиту інформаторів та агентів, а саме щодо можливості допиту замість них працівників поліції, які одержували таку інформацію. Актуальність даної теми зумовлена відсутністю в Україні безпечного механізму допиту конфідентів під вигаданими даними в суді, у зв’язку з чим досліджено норми Сполучених Штатів Америки, Федеральної Республіки Німеччини, Бельгії, Словенії, Греції, Кіпру та інших країн, які визнають доказом показання поліцейських щодо інформації одержаної від конфідентів та надають право не викликати таємних свідків для допиту в суд. Автором зосереджено увагу на відсутності такого механізму в Україні та наявності норм, які унеможливлюють його застосування. Проаналізовано діючий в Україні спосіб допиту осіб, які конфіденційно співпрацюють із правоохоронними органами під вигаданими даними та звернуто увагу на проблеми, які виникають під час проведення такого допиту. Стаття базується на загальнонаукових методах синтезу, індукції та порівняння, методу власне теоретичного пізнання та гіпотетичному методі. У статті пропонується внесення законодавчих змін щодо можливості допиту працівників правоохоронних органів замість осіб, від яких вони конфіденційно отримували інформацію або ж яких вони залучали до проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Автором статті також пропонується запровадження механізму допиту конфідентів під їх дійсними даними лише за згодою таких осіб, а в разі її відсутності проводити допит лише із зазначенням вигаданих даних особи та за умови, що такий допит є єдиним джерелом доказу в кримінальному провадженні.

конфіденційне співробітництво, конфідент, допит осіб, які конфіденційно співпрацюють, працівники правоохоронних органів