Альтернативні інвестиційні фонди: регулювання у праві Європейського Союзу та перспективи імплементації в Україні

Правове регулювання інститутів спільного інвестування є одним із ключових напрямів адаптації українського фінансового законодавства до права Європейського Союзу. Незважаючи на євроінтеграційний курс України, закріплений на конституційному рівні, національне законодавство досі не запровадило категорію альтернативних інвестиційних фондів як самостійну правову конструкцію, що зумовлює системний розрив між національною моделлю інститутів спільного інвестування та регуляторною архітектурою права ЄС. Метою статті є здійснення порівняльно-правового аналізу правової природи альтернативних інвестиційних фондів у праві ЄС та інститутів спільного інвестування в українському законодавстві, визначення їх функціонального співвідношення, а також обґрунтування підходів до імплементації концепції альтернативних інвестиційних фондів у національне правове поле. Методологічну основу дослідження становить система загальнонаукових і спеціально-юридичних методів, зокрема порівняльно-правовий, системно-структурний, формально-юридичний і телеологічний. Основу джерельної бази склали Директива 2011/61/ЄС про менеджерів альтернативних інвестиційних фондів, Директива 2009/65/ЄС, Закон України «Про інститути спільного інвестування», відповідні підзаконні акти, а також доктринальні праці вчених України та держав-членів ЄС. За результатами дослідження встановлено, що Директива 2011/61/ЄС конструює альтернативних інвестиційних фондів через функціональне залишкове визначення та зосереджує регуляторний акцент на менеджері фонду, тоді як українська модель інститутів спільного інвестування будується навколо нормативно заданих параметрів самого фонду – його типу, виду та складу активів. Виявлено, що жоден із чинних видів українських інститутів спільного інвестування не є повним нормативним еквівалентом альтернативних інвестиційних фондів, однак венчурні, недиверсифіковані та кваліфікаційні інститути спільного інвестування демонструють достатній ступінь функціональної близькості до окремих сегментів альтернативних інвестиційних фондів. Обґрунтовано доцільність функціонально-секторальної моделі імплементації, яка передбачає поетапне запровадження категорій і менеджера альтернативних інвестиційних фондів. Практична цінність дослідження полягає у формуванні теоретико-правових засад гармонізації українського законодавства про спільне інвестування з правом ЄС та визначенні конкретних напрямів реформування.

гармонізація законодавства; інститути спільного інвестування; інвестиційні фонди; альтернативні інвестиційні фонди; право Європейського Союзу; європейська інтеграція