Українська Центральна Рада як революційний парламент України

Яскравою сторінкою у багатовіковій історії українського державотворення є революція 1917–921 рр. Особливе місце в ній належить Українській Центральній Раді (далі – УЦР), під проводом якої Україна пройшла складний шлях розбудови власної держави від автономії до проголошення Української Народної Республіки і врешті до її повної державної незалежності і суверенітету. При цьому УЦР намагалася запровадити демократичні інституції та парламентські форми правління. Актуальність дослідження обумовлена тим, що цей досвід залишив помітний слід у правосвідомості українців і спроба побудови парламентської моделі суттєво впливає на вирішення сучасних проблем державотворення. Метою статті є аналіз організації Української Центральної Ради як інституції парламентського типу в умовах революції. Ретроспективне дослідження досвіду УЦР віддзеркалює політичні інтереси різних груп суспільства, є корисним для розуміння сучасних проблем парламентаризму, взаємодії громадянського суспільства та держави. Методологічна база дослідження структури, складу УЦР, її правових форм діяльності ґрунтується на філософських, загальнонаукових та історико-правових методах наукового пізнання. Ці методи дозволили визначити головне завдання УЦР – державне відродження України. Зроблений висновок, що державне відродження як завдання установчого характеру могло бути здійснено лише представницьким органом, який би формувався на демократичних засадах, а його склад виражав волю народу, і за наявності у нього достатніх організаційних і правових ресурсів для втілення цього завдання у життя (сталої структури, організаційних та правових форм діяльності, дієвого допоміжного апарату, відповідного статусу депутатів, оптимального регламенту роботи).

Українська Центральна Рада, Мала рада, представницький орган, виборча система, склад, сесії, комісії, партійні фракції, статус членів.