Загальнодозвільний тип юридичного регулювання і практика Конституційного Суду України

Мета даної роботи полягає у виявленні юридичних засобів забезпечення верховенства права та дослідженні інституційної ролі конституційного судочинства у цьому процесі. З’ясовано інструментальний потенціал загальнодозвільного типу юридичного регулювання для реалізації ідеї правовладдя загалом та правообмежувальної діяльності зокрема, як таких, що перебувають під опікою органу конституційної юрисдикції. В ході аналізу рішень Конституційного Суду України на предмет гарантування прав і свобод суб’єктів права встановлено прояви загальнодозвільного типу юридичного регулювання: 1) змістовний (права/свободи, законні інтереси особи та інших суб’єктів, їх підставні обмеження); 2) формальний (юридичні дозволи, юридичні зобов’язування і юридичні заборони, які самостійно або у певному співвідношенні складають конструкцію загального дозволу). Виявлено та охарактеризовано сфери такого регулювання: а) предметну, яка визначається через об’єктивацію свободи та її конкретизацію у суб’єктивних правах; б) функціональну, обумовлену різними способами здійснення свободи, задекларованими Конституційним Судом України; в) суб’єктну, що охоплює не лише окремих фізичних осіб, а й інших суб’єктів права (політичні партії, громадські організації, Український народ) і спонукає досліджувати конкуренцію загальних дозволів цих суб’єктів. Обґрунтовано можливості конструкції загального дозволу (юридичних дозволів, зобов’язувань, заборон, що здатні виконувати функцію обмежувачів, підсилювачів, гарантій свободи) в якості додаткової методології оцінювання Конституційним Судом України сутнісного змісту прав і свобод суб’єктів права з метою його максимального збереження і захисту

свобода, права і свободи, народовладдя, правообмежувальна діяльність, юридичні засоби, Конституційний Суд України