Вплив правових позицій Верховного Суду на формування доктрини та практики кримінального процесуального доказового права України

Стаття присвячена комплексному дослідженню впливу правових позицій Верховного Суду на формування сучасної доктрини і практики кримінального процесуального доказового права України. Верховний Суд розглянуто як інтерпретаційний центр, що забезпечує трансляцію матеріально-конституційних стандартів доказування, сформульованих у правових позиціях Конституційного Суду України, у площину щоденного правозастосування. Обґрунтовано, що еволюція практики Верховного Суду характеризується переходом від формального процесуалізму до правоорієнтованої моделі допустимості доказів, у межах якої визначальним критерієм є істотність порушення прав людини та його вплив на справедливість судового розгляду. Проаналізовано підходи Верховного Суду до похідних доказів, негласних слідчих (розшукових) дій, експертних і цифрових доказів, а також до стандартів судового дослідження доказів, застосування частини третьої статті 349 КПК України та допиту обвинуваченого. Доведено, що практика Верховного Суду сприяє уніфікації правозастосування та підвищенню стандартів мотивації судових рішень, водночас виявлено доктринальні обмеження й виклики, пов’язані з фрагментарністю практики та колізіями між палатами. На цій основі сформульовано положення авторської конституційно орієнтованої доктрини кримінального процесуального доказового права, у межах якої доказування розглядається як система процесуальних гарантій захисту прав людини, а правові позиції Верховного Суду – як ключовий чинник її подальшого розвитку.

кримінальне процесуальне доказування; допустимість доказів; Верховний Суд; правові позиції; верховенство права; судове дослідження доказів; Конституційний Суд України