Актуальність цього дослідження обумовлена тим, що аргументи, які наводять зокрема правотворці під час обговорення законопроєктів і судді під час ухвалення правотлумачних та правозастосовчих рішень, часто зазнає критики. Допомогти вирішити актуальне завдання з покращення правової аргументації може саме загальнотеоретичне осмислення аргументів, що є метою даного дослідження. У статті взято за основу так зване європейське розуміння аргументу й обґрунтовано різновиди аргументів, що їх використовують у правотворчій, офіційній правотлумачній та правозастосовчій аргументувальній практиці в Україні. Для цього використано такі методи дослідження як загальнотеоретичний, типології, класифікації, аналізу правотворчої, правотлумачної й правозастосовчої аргументувальної практики й реконструкції виявлених аргументів. Виявлено, що методологічне підґрунтя, яке покладено в основу аргументів, є підставою для виокремлення тих їхніх різновидів, що названі типами аргументів, а саме: герменевтичних й топічних; етичних; прагмадіалектичних. Обґрунтовано, що класифікувати аргументи можна, зокрема, за такими критеріями: 1) за засобами формування засновків аргументу; 2) за формою висновування, яка є в основі аргументу; 3) за доказовою силою аргументу; 4) за об’єктом аргументування; 5) за роллю в аргументувальній структурі; 6) за стадією правового регулювання; 7) за джерелом походження аргументів. Перелік критеріїв класифікації аргументів не є вичерпним. Практична цінність статті полягає у тому, що виявлення різновидів аргументів у праворегулятивній аргументації є важливим для покращення аргументувальної практики інституційних аргументувачів.
правовий аргумент, позаправовий аргумент, аргумент щодо фактів, гіпотетичний аргумент, праворегулятивний аргумент, доктринальний аргумент